- Чотири нагороди - це більше чи менше, ніж те, на що дозволяв розраховувати потенціал української юніорської збірної у Поречі?
- Ми, тренери, зазвичай їдемо на змагання і сподіваємося на кожного нашого спортсмена, хочемо, щоб усі показали гідну боротьбу. Але те, що у підсумку ми тут отримали чотири нагороди - це, я вважаю, чудовий результат. Хоча, звичайно, якби хоча б одна з трьох срібних медалей виявилася золотою, було б ще краще! (Посміхається).
- Олег Вередиба, Артем Бубир і Євгеній Балєвський посіли другі місця у своїх вагових категоріях. Хто з них, на вашу думку, був ближчий до золота?
- Усі троє показали на цьому турнірі гідну боротьбу і заслуговували на золото. Бубир у фіналі майже одразу прикро попався на удушаючий прийом суперника. Вередиба припустився маленької помилки і через це програв. Як на мене, найбільше шансів здобути золото було все ж у Балєвського. Хоча суперник у фіналі йому попався дуже сильний, який вже виступав на дорослих турнірах. І досвід тут відіграв не останню роль. Але є моменти у боротьбі Євгенія, які ми разом з його тренером Віталієм Вікторовичем Дубровою, сподіваюся, виправимо і вже на наступних змаганнях він візьме реванш і не лише у представника Угорщини.
- П’яте місце на ЮЧЄ-2019 Руслана Булавіна обміняла на бронзу Пореча. У чому вона додала за цей рік?
- Насамперед у впевненості! Плюс особисті тренери добре попрацювали над помилками - і результат не змусив себе довго чекати. У вирішальній втішній сутичці Руслані дісталася дуже непроста і більш титулована суперниця з Хорватії. Але вона - молодець, не розгубилася. Кинула, впала, зібралася і ще раз кинула, ставши таким чином бронзовим призером чемпіонату Європи.
- Хто з українських дзюдоїстів, які не взяли медаль єврофоруму, все ж заслужив своєю боротьбою на схвальну оцінку?
- Добре зарекомендували себе дівчата, особливо Анастасія Чижевська та Єлизавета Литвиненко. Остання у рівній боротьбі програла майбутній чемпіонці Європи. Якби виграла, хтозна, можливо б далі претендувала на призове місце.
Тимур Валєєв дуже гідно боровся у Поречі. І також міг бути з медаллю. Але не судилося. Ми самі до кінця не розуміємо, за що йому дали хансоку-маке у чвертьфіналі з представником Румунії. Разом з іншими тренерами передивлялися цей епізод і не побачили там грубого порушення. Як нам пояснили, це був нібито «залом руки проти ліктя» - небезпечний рух, який може спричинити травму суперника і передбачає дискваліфікацію до кінця турніру. Прикро, але нічого не вдієш.
Щодо інших наших хлопців, то вважаю, що вони не розкрили увесь свій потенціал. Припускаю, що вплинула відсутність стартів через карантин і тиск змагань, від якого вони вже встигли відвикнути.