Суддя і дзюдоїст Дмитро Руденко з Івано-Франківська сьогодні, 15 грудня, відзначає День працівників суду України, оскільки він сам профейний суддя, пише ПІК.

В нові часи про суддів говорять різне. І зазвичай не дуже добре. Проте серед суддів, як і серед представників інших професій, є багато добрих, розумних, чесних та благородних людей.

Це підтвердило й наше спілкування із Дмитром Руденком: суддею, дзюдоїстом, володарем першого ДАНу та чорного поясу з дзюдо, чемпіоном та призером різноманітних турнірів Національної та міжнародної першості, нині тренером і президентом  федерації дзюдо Івано-Франківська на громадських засадах.

І говорили ми не про суд, злочинців, терміни покарання, а про те, що допомагає відновлюватись після судових засідань — спорт, змагання, виховання і тренування юних спортсменів.

«Дзюдо для мене: філософія, стиль мислення, життя. Воно допомагає мені в житті, в роботі, щодня і щохвилини», — зазнається Дмитро Руденко. Займатися дзюдо він почав у 9 років.

В зал Дмитра привів старший брат Михайло (обидва на фото), який сьогодні є віце-президент федерації дзюдо України, Державним тренером збірної України з дзюдо.

Через два тижні тренувань тоді ще малий Дмитро, дзюдоїст-початківець, виборов друге місце на  міських змаганнях. Далі були сотні виступів, перемоги та поразки, навчання у школі олімпійського резерву в Києві та вступ до національної академії внутрішніх справ, служба в міліції та робота в суді.

Починав Дмитро Руденко свої професійні університети з посади помічника апеляційного суду. Зараз  він — суддя Івано-франківського міського суду. За свою кар’єру вів різні справи: цивільні, адміністративні, кримінальні. Наразі  веде лише кримінальні.

«Після напруженої роботи почуваюся спустошеним, але тоді лише один вихід — піти в зал і тренуватися», — каже суддя-дзюдоїст.

Тренується Дмитро Руденко 2 рази в  тиждень по 1-2 години. Відвідує зал в Івано-Франківську,  що на вулиці Вовчинецькій, 172-А.

«Дзюдоїсти міста тренуються у п’яти залах.  Маємо 15 тренерів та від 500 до 1000 спортсменів та аматорів віком від 5 до 70 років», —  продовжує співрозмовник.

До речі, серед дзюдоїстів Івано-Франківська не бракує жінок та дівчат, які дуже наполегливі, талановиті і старанні, перемагають на змаганнях різного рівня.

Сам Дмитро Руденко крайній раз виступав на змаганнях в 2015 році, вже як спортсмен-ветеран. Зараз займається тренерською діяльністю. Каже, що закінчивши школу олімпійського резерву, став спортивним інструктором. А щоби вдосконалити не лише спортивні, але й педагогічні знання та вміння, поступив на фізкультурний факультет Прикарпатського університету. Вважає, що знання зайвими не бувають

Щодо фінансування дзюдо в Івано-Франківську, то, за словами пана Руденка, все базується на коштах небайдужих людей, спонсорів, за можливості допомагає влада.

«Хоча хотілося би кращого фінансування, адже дзюдо – це олімпійський вид спорту, і йому варто приділити належну увагу. Це перспективно, бо й здобутки прикарпатських дзюдоїстів значні. Так, Заслужений майстер спорту України Роман Гонтюк є срібним призером ХХYІІІ олімпійських ігор в Афінах (2004) та бронзовим призером ХХІХ олімпійських ігор в Пекіні (2008). І хоча може це не скромно, але мій брат Михайло є чемпіоном світу з дзюдо. Є з десяток івано-франківських призерів чемпіонату України з дзюдо серед юніорів. І я переконаний, серед них є майбутні олімпійські чемпіони, які прославлять Україну”, – розповів Дмитро Руденко.

Мріє суддя-дзюдоїст відвідати Японію — батьківщину дзюдо та поспілкуватися і повчитися у знаних майстрів. І відчуває, що мрія має здійснитися.